Культурне Запоріжжя може порадіти: до театру-лабораторії Vie (від минулого року є частиною КЗ “Муніципальний театр “Дім актора”) повернувся його засновник, режисер-експериментатор, заслужений діяч мистецтв України Віктор Попов. І не лише формально, а й із новою постановкою п’єси “Самотній захід” відомого британського драматурга Мартіна МакДони (Martin McDonach).

Віктор Попов: “У Запоріжжі бачу нові можливості для творчості”

Нагадаємо, що 2011 року Віктор Васильович через нерозуміння міською владою творчої неординарності театру перейшов до Запорізького обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Магара, а за кілька років через перерозподіл влади у верхівці муздрами змушений був піти звідти. Останні роки він ставив успішні глибокі вистави у театрі імені Лесі Українки у Кам’янському. І ось тепер до послуг Віктора Васильовича знову рідна сцена. І не тільки)

Одну з причин повернення озвучила театральна учениця Віктора Попова, нині очільниця “Дому актора” Ольга Донік: “Довго умовляти його було не потрібно. Зміни у театральній системі нашого міста призвели до того, що Віктор Васильович знову з нами”.

Сам Віктор Попов, схоже, дотримується такої самої думки: “Можна сказати, я був ініціатором повернення… Я завжди йду, коли бачу, що мої можливості для творчості у тому чи іншому театрі вичерпуються. Так було колись із VIE, потім з театром Магара… Коли я відчув, що перспективи у Кам’янському закінчуються, то побачив, що у Запоріжжі у театральній царині з’явилася нова команда. Я спитав у Ольги: “Раз ви сюди прийшли, то я можу розраховувати на повернення?” Ольга сказала: “Так, звичайно! Будемо дуже раді”. Тому я закінчив виконання своїх обов’язків перед театром у Кам’янському і одразу почав репетиції у Запоріжжі”.

За словами Ольги Донік, перші читання “Самотнього заходу” почалися восени 2022 року. Потім була пауза, бо новостворений “Дім актора” випускав великий проєкт “Івасюк. Червона Рута”, який зайняв дуже багато координаційних і творчих сил. Повернулися до постановки “Самотнього заходу” у грудні 2023 року.

Хто нам МакДона? Що ми МакДоні?

 

Чому МакДона? Чому п’єса, написана чверть століття тому? З формальним переліком заслуг автора і описом його творчості можна познайомитися в Інтернеті. А Віктор Попов, який за кілька років перечитав безліч п’єc, вважає, що цей автор належить до золотого фонду сучасної драматургії. Його творчість давно цікавила режисера. Та раніше у театрах, де він пропонував поставити його п’єси, на це дивилися як на щось жахливе. А на думку Віктора Васильовича, Мартін МакДона дуже відчуває сьогодення. І “Самотній захід” з темою віри і безвір’я зараз визрів до сприйняття в українському середовищі (цікаво, що саме ця п’єса зараз в роботі режисерів у Києві та Львові).

 

“Та головне, на цю п’єсу є актори. Є актори – є можливість робити виставу, – каже Віктор Попов. – Ми довго чекали на переклад українською (його за підтримки Британської Ради здійснив Олекса Негребецький – авт.) , нарешті його отримали й трошки адаптували. І тепер маємо для глядачів таку пропозицію для роздумів… Театр сьогодні – не місце для чистих розваг. Хоча я не проти розваг як таких, та я б хотів, аби театр став місцем, де ми можемо поміркувати над собою і про те, що з нами відбувається”.

Коли Віктора Попова спитали, чим він збирається шокувати публіку, він відповів: “Сподіваюся, це ви мені розповісте після прем’єри”. Виконую волю режисера)

Шоком стали не гучні постріли з рушниці, яку театр, кажуть, придбав спеціально для цієї вистави – за театральним каноном, це було очікувано.

 

І не лайка, часом нецензурна – у виставах Віктора Попова вона ретельно дозована і завжди “знає своє місце”.

 

Подив і захват викликало вигадливе мереживо гумору і драми, ницості та гідності, жорстокості і милосердя, сплетене драматургом. За майстерним процесом його “розплітання” режисером і акторами спостерігати було захопливо і трошки моторошно.

“Високі” стосунки в маленькому містечку

…Маленьке ірландське містечко Лінейн, графство Гелуей. Брати Колмен та Вален Коннори щойно поховали батька. Думаєте, вони хоча б про людське око виявляють смуток? Аж ніяк. Розмова у присутності священика отця Велша точиться довкола поминальних пиріжків, яких так чекали, але не дочекалися односельці. Через скупуватість Валена (актор Андрій Лятуринський), у якого опинилися всі родинні гроші. Який на все в будинку ставить свої мітки та заклеює скотчем усі щілини, аби брат Колмен на зазіхнув на те, що належить йому, Валену.

Щоправда, Колмен (актор Андрій Верман) не пальцем роблений: чхати хотів на усі заборони та “особливі дозволи”. Краде братові чіпси, бухло, капостить як може – то потайки, то відверто, аби роздражнити брата і довести його до сказу. Що, звісно, не закінчується словесними брутальними двобоями – марно лічити, скільки разів Вален і Колмен, нависніючи, кидаються один на одного.

Навіть у відносно мирних братніх розмовах ненависть виглядає буденністю. “Ненавиджу!.. Краще б їй, сучці, здохнути!.. Пристрелю покидька!..” – це стосується чи не усіх односельців за різноманітні дійсні та уявні провини.

Брати що, моральні виродки? Та ні… У цьому містечку вбивство і самогубство не виглядають, а стали буденністю. Один зарубав топором коханку, інша рідній матері кочергою мізки вибила, третій втопився, четвертий застрелився…

І жодного співчуття це навіть у дівчат не викликає. Сімнадцятирічна Герлін (актриса Ксенія Бойченко) на звістку про черговий похорон реагує без паузи: “Серйозна справа. Дуже серйозна. Я дорогою поштаря зустріла. Він оком на мене накинув. Так і хоче під спідницю до мене залізти».

Яке в священика смішне ім’я – Акакій…

Власне, завітала Герлін до братів у серйознішій справі – продати їм пару пляшок горілки (заробляє так на модні сукні). Ну, і щоб побачити отця Велша (актор Ростислав Анасійчук). Подражнити його, спровокувати і висміяти, як це роблять усі інші…

Ну, хіба не смішно, що цей служитель божий останнім у власному приході дізнається, що нещасні випадки були вбивствами?
Що цей п’яничка не користується жодною повагою?
Хіба може бути авторитетним священником людина на ім’я Акакій? Та навіть прізвище його мешканці правильно запам’ятати не можуть (Велш? Волш?). Тож на сповіді “виродки”-парафіяни зізнаються не у вбивствах, а лише у ставках на перегонах та нечистих помислах.
А найсмішніше, що він сам постійно торочить про власну нікчемність та 12 разів на тиждень “в боженьці сумнівається. На часі Ісуса до відома поставити”.

І хто би міг подумати, що ця розгнуздана діваха з довгим язиком цікавиться зовсім не міцною статурою, заможністю і легким характером Валена чи моцним прутнем та винахідливістю похмурого іронічного Колмена, – а саме цим наївним нитиком-юродивим? І що гроші вона збирала зовсім не на сукні…

 

“У житті багато поганого, але й багато хорошого. У будь-якому житті багато радощів, нехай навіть найпростіших…”

“Коли на душі сумно й самотньо, ти відчуваєш, що живим усе-таки бути краще, ніж лежати в землі чи на дні озера. Тому що… хоч і маленький, але шанс порадіти життю у тебе все-таки є…” –

Спробуйте здогадатися, кому – отцю Велшу чи Герлін – яка цитата належить.

 

Сюрпризи душевного стриптизу

Смішки закінчуються зі смертю отця Велша. Що душу поклав, аби брати згадали про людяність, зізналися у давніх капостях і образах, пробачили один одному і примирилися. І коли, пригощаючи один одного горілкою та пиріжками з поминок по отцю Велшу, Вален і Колмен починають душевний стриптиз, мороз повзе поза шкірою. Бо відчуваєш: добром це не скінчиться.

Актори крок за кроком ведуть глядачів від дитячо-юнацьких “невинних” пустощів на кшталт кидання камінням у голову, пускання слини в обличчя чи сечі у пиві – до справжніх трагедій: проштрикнутого горла коханої дівчини одного і відрубаних вух собаки другого… Примирення?..

…Чотири мовчазні постаті у чорному за круглим столом – після червоних спалахів на сцені та пострілів за лаштунками. Вони в пеклі чи в раю? Прощені чи прокляті? Герлін пішла за отцем Велшем, і смерть усіх поєднала?

У виставі ще дуже багато питань, на які шукаєш відповіді багато днів після завіси.
У чому справжня мужність пересічної людини?
Самогубство – сила? слабкість? дурість? тупість?
Чи не обернеться щирий жертовний вчинок на біблійну приказку про благі наміри?
Крайня відвертість – корисна чи злочинна?

Скажете: і що до того українцям? Давайте абстрагуємось. Зневага до закону… Безкінечні срачі… Презирство до “лохів”… Пліткування позаочі… Скнилість життя… Розпач від безвиході серед болота… Великі поривання маленької людини… Нічого не нагадує?

“Морально важко, але не нудно!”

Та не слід думати, що “Самотній захід” – гнітюча мудрагельна вистава. Як висловилася одна з глядачок: “Морально важкувато заходило, але нудно не було”.

Віктор Попов був правий, що у запорізькому театрі VIE є актори, здатні розфарбувати своїх персонажів у такі відтінки, яких і близько не побачиш власне у п’єсі.

Жадібний за суттю Вален у виконанні Андрія Лятуринського виглядає навіть привабливо, бо веселий, безпосередній, здатний до співчуття. Його закоханість у статуетки святих зворушує, хоча Вален уяви зеленої не має про постулати віри.

Брехливий цинічний вбивця Колмен – людина сутінок (Недарма Вален кожного разу, з’являючись на сцені, вмикає світло). Та Андрій Верман виявив у своєму непривабливому герої спритність, розум та дипломатичні здібності, які мимоволі викликають повагу.

Герлін в інтерпретації Ксенії Бойченко – справжня веселка: марнославна, співчутлива, зваблива, пустотлива, мудра, легковажна, щира.

Ростиславу Анасійчуку дісталася роль отця Велша, і актор був дуже переконливим як у п’яних сльозах, так і у найвищому піднесенні духу.

На сцені багато руху, миттєвих змін настроїв і дій, погонь і бійок, у яких вигадливо обігрується кожен предмет антуражу, починаючи від газової плитки й закінчуючи собачими вухами.

І творців, і глядачів вітаємо з новою чудовою виставою. Наостанок додамо, що Віктор Попов має багато планів, у тому числі на велику сцену ПК “Титан” (теж входить до КП “Муніципальний театр “Дім актора”), на залучення до постановок корифеїв театру VIE і не тільки, на створення дитячої студії тощо. І ніколи не відмовиться від камерного формату. Режисер вчергове довів, що тут створюються справжні дива.

З поверненням, Вікторе Васильовичу! Здійснення мрій та втілення усіх задумів!

Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та зі сторінки театру Vie у соцмережах