Перші враження про осінь, друзів та швидкість Німеччини

Все, про що я зараз хочу розказати, відбувалось в дії. Мене так і не навчили спокійно стояти на одному місці. Мені весь час хочеться кудись рухатись. Мчати на неймовірній швидкості у невідоме. Цього разу мене шалено тягнуло до Німеччини. Не лише у снах та через Gogle Map, цілком реально. На годину назад. Саме туди, в країну пунктуальності та стриманої люб`язності.

«Наркотики?». Перше, що я почула, коли я в`їхала з невеличкою валізкою до аеропорту Гамбурга. На ме-не дивився товстенький, геть лисий, але надзвичайно приємний німець. Було враження, що він готовий мене розцілувати, нагодувати та осипати компліментами одночасно. Однак, замість хвиль приємного захоплення, він висловив цілком конкретне: «Відкривай валізку, де наркотики?». Хто ж в Німеччину з таким товаром їде? Виявляється, лише мені пощастило бути перевіреною за всіма правилами прискіпливості. Так детально мене не вивчали на жодному обстеженні. Я полюбила німців саме з цієї хвилини. Вони геть не такі як я!

Експрес-знайомство

Якби вони все ж таки були на мене подібні, то ніколи б не зрозуміли своєї ж системи пунктуальності. Я нею просто захоплююсь, але геть не створена для неї. Їхні автобуси та трамваї не їздять за графіком «Боже, коли він вже буде», тут все розписано, на зупинках позначено і навіть, не сумнівайся, все працює. Якщо тобі сказано чекати потяг на другій платформі о 12:34, то саме у цей час, хвилина в хвилину – ти відправишся за маршрутом. Хоча, не налаштовуйся бігати за білизною та розпивати чай з лимоном на другій полиці. Їхні потяги не облаштовані спальними місцями. Звичайно, за вбивчий для гаманця внесок, ти зможеш замовити і такий сервіс. Однак більшість все ж таки подорожують сидячи. Все одно буде комфортно, а головне швидко.

Я гортала німецький журнал, кожного разу дивувалася, як ми вчасно залишаємо платформу за платформою, в моїх навушниках грала пісня “Single Lady” американської співачки. Я почула, що маленька турецька дівчинка починає мені підспівувати. Я поділилась з нею навушником і саме цим жестом була прийнята до турецької родини. Її мама та брат сиділи поруч. Мама посміхнулась мені і заговорила німецькою рівня шкільної програми: «Вона завжди з усіма дуже швидко знайомиться! А ти пиріжка хочеш? Я сама приготувала». За кілька хвилин вона вже накрила цілий стіл з овочів та солодощів. Ми гризли чищену моркву та яблука і розмовляли. Виявляється, вона приїхала сюди майже двадцять років назад. Тут народила дітей. Вони надзвичайно легко розмовляють німецькою. Її кожне речення виправляв син, радив, як краще і влучніше висловитись.

У Німеччині надзвичайно багато турецьких сімей, існу- ють великі квартали, вони будують тут мечеті, відкривають свої лавки та ресторанчики. Ця маленька дівчин- ка з мобільного показала мені, де вони живуть, як великими родинами відзнача-ють свята. За кілька годин нашої подорожі я також ста- ла «своєю». Знаєте чому?

Бо я з України, а всі українці, на думку турчанки, надзвичайно теплі і привітні. Не знаю, як ми, але вони нагодували мене, на прощання обняли, навіть сфотографували та занесли до списку друзів у телефон. Хоча так і підписали: «Потяг Гамбург-Бонн. Знайомі три години».

Все на ходу

Я вийшла у німецьку осінь. Теплу. Сонячну. Жовту. Хоча набережною Рейна відчувається невеличкий вітерець. Однак його майже не помічають. Тут ніхто не зупиняється, щоб визнати його присутність. На набережній Бонна постійний рух. Всі бігають. І не тому, що поспішають, просто всі люблять бігати. В спортивних штанях або зовсім коротких шортиках, по доріжці трусять молоді та вже зовсім літні люди. Всі підтягнуті, бадьорі, привітні. Іноді вранці спускаєшся до річки – вони на ногах, йдеш увечері, дивишся, а охочих розім`ятися не поменшало. А біля спорстменів обережно кружляють велосипедисти. Цього траспорту тут повно. Найбільше мені подобається, як вони їздять родинами: першою рулить мама, за нею крихітні педалі давить семирічний хлопчик, за ним ще менша сестричка і замикає рядочок тато. А ще зовсім маленьких батьки возять у яскравих візочках. Так і хочеться причепитися до цієї сімейки і заїхати до них в гості. Впевнена, у них тепло і затишно. В їхній лялькових будиночках з обережно вистриженими газончиками просто не може бути безладу або бруду. Як їм це вдається? Мабуть, тут варто просто народитися, щоб все зрозуміти.