Голова літературного клубу «99». Керівник літературної студії при Студентському центрі культури Запорізького національного університета. Співорганізатор і співучасник літературних перформенсів «СЕМИРЕЧЬЕ», «ВЕРТИКАЛЬ» й першого в Запоріжжі турниру слем-поезії. Головний радактор запорізького самвидавчого літературного альманаху «ЧАС’НИК». Друкувався у літературних альманахах «Нова проза» (№ 1, 6, 8), «От сердца к сердцу», «Золота доба», літературному журналі «ШО», запоріжській періодиці. Лаурет обласного конкурсу для обдарованої молоді у номінації "Література" в 2003 році. Увійшов до книжки «Антологія 100 молодих поетів України» випущеної у 2006 році Одеським земляцтвом.

E-mail:

ОЛЕСЬ БАРЛІГ

«Червоні краплі глоду» як лакмусовий папірець літсередовища Запоріжжя

15 червня за ініціативи літературного клубу «99», галереї «Art L’» та Обласного літоб’єднання був ініційований конкурс світлини та вірша «Червоні краплі глоду». Про його ідею та передісторію розповідає член журі Олесь Барліг.

Ідея конкурсу народилася спонтанно. Поштовхом для неї була зустріч з моїм другом і літературним критиком Юрієм Ганошенком. Я показав йому свій на той час останній вірш, де глід був персоніфікованим персонажем. Наша розмова зачепилася за те, наскільки рослинна красива й прикро, що в сучасній українській літературі вона залишається як яскравий образ недооціненою. Цього ж дня ввечері я вирішив пошукати в мережі авторські вірші, в яких згадується глід і знайшов їх чимало. Це широкий розмай поезій, починаючи від «Енеїди» Котляревського і закінчуючи сучасними молодими авторами. Тож мені захотілося провести такий конкурс, який би виявив вірші запорізьких літераторів «про глід» чи може спонукав їх до написання таких текстів.

Шукаючи поезію, я зустрів безліч красивих світлин з ягодами й квітами глоду. Тож було вирішено долучити до конкурсу й образотворче мистецтво. І я одразу ж зв’язався з директором галереї «Art L’» Антоном Шеретовим й головою Обласного літоб’єднання Анною Лупинос, оскільки знав, що люди готові підтримати будь-які мистецькі проекти, які стосуються культурного середовища Запорізького регіону. Було вирішено подарувати конкурсу ім’я за назвою відомого вірша Ліни Костенко – «Червоні краплі глоду».

Подібний конкурс має стати лакмусовим папірцем для літературного середовища нашого міста та області. Адже мене вже неодноразово запитували: навіщо звужувати все до якоїсь однієї теми, чи не простіше оголосити поетичний конкурс, на який би автори надіслали будь-які вірші зі свого творчого доробку? В тому-то і справа, що цікаво пересвідчитись, наскільки наші автори поетично активні. Чи можуть вони на хватку написати художньо цілісний, вправний і гарний текст, заздалегідь знаючи тему для нього. Це дасть змогу й на майбутнє проводити подібні акції, але вже іншого тематичного напрямку.

Ще один закид в бік конкурсу – «Що можна написати про глід? Це ж вкрай нецікава і нудна тема». Все залежить від автора. Діапазон художніх форм і жанрів, до яких він може звернутися, необмежений. Це може бути еротична, любовна, елегійна, ігрова, дитяча, громадянська лірика. Розглядаються римовані й білі вірші, верлібри й силабо-тоніка, поезія в прозі.

Нерідко фотографи говорять: «Це ж треба їхати кудись за місто, в село аби знайти глід і сфотографувати». Насправді це дерево часто зустрічається в місті. Варто лише пригледітись.

Наразі заведений щоденник конкурсу. Тут запорізькі автори можуть пошукати натхнення у класиків та своїх сучасників, які використовували образ глоду у віршах. Там само зібрана велика добірка фотографій цієї поетичної рослини. Також конкурс «Червоні краплі глоду» має свою групу «В Контакте».

Сподіваюсь, що журі буде з чого вибирати. Бо попри те, що конкурс стартував лише кілька днів тому, ми вже отримали кілька робіт на розгляд. А попереду ще майже три місяці.

Олесь Барліг

«Біжить трава до насипу підніжжя, І зеленіє, зводячи з ума І нас, і це незґрабне Запоріжжя, Котрому в світі рівного – нема» Павло Вольвач

«Запоріжжя таким собі монстром, чудовиськом Гойдається на гойдалці безчасся…» «Це кінець світу, Кінець усьому, А Запоріжжю байдуже Воно так само гойдається...» Анастасія Сибірська

*** Запоріжжя – розряджена хронологія; уробарос безголовий; вдова          біля паркану          під вечір: вдивляється, видивляється, мружиться, й сутінь мов річка на рукава поділилась: ножівкою – в очі!, піском сухим – в очі!, і очі вже самі          вуглинами в очицях захитались і в пічку розпечену закотитися хочуть – мару б цю одвічну на мить розігнати,         на півдолоні розвіяти. Стоїть вдова     і груди на живіт лягли,     і глід на плечі лапи з плямами (від фукорцину – (вітрянку лікував щорічну))        ось – поклав;     й бузок –        шепочеться        кошлаті грона           як долоні потирає. Ось вже стомилася вдова     і на паркан лягла. І сутінь теж стомилась –     на вдову обперлась. І так стоять –      не ворухнуться            (зрадливо тільки груди               над животом                 ворушаться                   як сома голови із мулу). - Вдова, що каже ГУС наш обласний – нас, позаматочних у тебе – скільки?        І сім’я у тобі –           велике поголів’я заблукало? –               чи внюхають його вівчарки міліцейські,               чи ґлаз-алмаз                     у JPS –                           угледить? Всі думають – вдова, і тин, і сутінь        (та й глід з бузком вже ж на додачу) –     ланцетник –         мовчазний, непоказний            відлюдник недолугий,       що рибою не стане –                хоч ти трісни!   Що рибою цей світ вже                                      не осяє… Нехай говорять! Усій цій зграї арлекінів картатих і строкатих –    його нізащо не купити – не продати. Під шкірою асфальта-померанця     повзе коріння тополине –                                          двоголові,                                      триголові змії,                                        неквапливі гідри –                                                    підвид Південно-Східний…          А під лускою сірої кори – весь світ тече – китів сторонніх потойбічне плем’я. Заждіть, вдова,    той глід, та інші всі –       «Заждіть!» – До загорожі песик вибіг        в плащі і мантії із реп’яхів, у лишаях –     як холодильник у магнітах. «Гав-гав!» – гарцює на траві пожовклій – ти ще один ковток невідворотності, один із щупалець у Запоріжжя-саратана (И все твои печали – Под тёмною водой), мій бідолашний мацак зубожілий – давай почухаю за вушком! У комунальній вежі цій Всі ми Рапунцелі, що покохали студентика-перукаря, який у дім до нас прийшов практикуватися перед дипломом. Пливіть кити: ваш шлях – це шлюбні любощі з Ахавом. А гідри –       оберніться і ляпасу Гераклам дайте – вже досить вас на парах з біології      їм за косички смикать і списувать в свій зошит   задачки Менделя розгадані уміло. Ми схилимось покірно над верстатом бо Запоріжжя – камінґ-аут в ріднім цеху    у робочу зміну.

27.09.2010

Редакция не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции