Думаю, саме з цим пов'язаний істеричний тиск на Україну щодо "переговорів" та ядерні ультиматуми

Зовнішньо РФ (гігантська пляма на карті) виглядає як монолітний колос, що згуртувався навколо царя, віри та спільної долі Вітчизни.

Але якщо перевести цю картинку в режим "шари", можна побачити, що всередині накопичуються суперечності між регіонами. Війна працює каталізатором. Тому всі важливі процеси та наслідки треба препарувати на федеральному та регіональному рівні. Тоді вискакують цікаві сюжети.

Якщо грубо, то зараз за критерієм "залучення до війни" є кілька основних груп регіонів:

1) "Столиці" – там все більш-менш гаразд, вони генерують управлінські рішення, задають порядок денний та контролюють медіа.

2) Сировинні регіони – постачають гроші на оплату війни.

3) Регіони з розвиненим ВПК – постачають зброю.

4) Ті, кому не пощастило (немає сировини, немає ВПК та іншої критичної інфраструктури) – окрім гарматного м'яса, нічого корисного немає.

Коли до цієї картинки додаєш змінну "мобілізація", підсвічуються цікаві тенденції.

Днями РІА "Новини" опублікувало традиційний рейтинг закредитованості населення у регіоні. Він побудований так, щоб не розкрити всю драму (наприклад, не порівнюють цифри боргової маси і ВРП, щоб приховати, які регіони потонули у боргах, де кредитування – більш-менш нормальний елемент економіки). Російська статистика наскрізь брехлива, але в ній є певні підказки.

За офіційними даними, на початку минулого року кожен економічно активний росіянин винен був банкам 54% своєї річної зарплати. На початку 2024 року закредитованість зросла до 57,1%.

У самій РФ це, напевно, пояснять тим, що люди стали жити краще, впевненості в майбутньому більше, тому почали брати більше кредитів.

Такі пояснення вже були. Минулого року кількість росіян-позичальників, які обслуговують 3 та більше кредитів, зросла до 28,6%. Кількість людей з 5 і більше кредитами, порівняно з кінцем 2021 року, зросла майже вдвічі – з 4,7% до 8,6%. Це пояснили активнішим поширенням кредитних карток, лише мимохіть згадуючи, що зростає частка позичальників з "підвищеним борговим навантаженням". Тобто людей у кабалі.

Свіжий рейтинг показав, що кожен економічно активний житель Тиви зараз заборгував банкам 149,4% своєї річної зарплати. Наприкінці 2021 року економічно активний тувинець в середньому був винен 87,4%.

У Калмикії, яка традиційно була лідером із боргів, – зараз 133,9%. На кінець 2021 р. було 100,1%.

У Башкортостані рівень закредитованості зріс з 80,1% наприкінці 2021 р. до 84,8% на початок 2024 р.

У Республіці Алтай (також один із лідерів із відносних втрат) з 69,3% до 79%.

І т.д. По ряду суб'єктів федерації цифри заборгованості (особливо із поправкою на дані про економічну ситуацію) виглядають не райдужно.

Виникає низка питань.

Як ми знаємо від полонених россолдатів та з відкритих заяв у російських медіа, одна з найважливіших мотивацій для російських найманців йти на війну – віддати кредити.

Водночас російські цифри показують, що хтось десь когось обманює.

Наприклад, Тива з великим відривом лідирує за відносною кількістю підтверджених втрат: на кожні 10 тис. працездатних чоловіків регіон втратив щонайменше 50 осіб убитими (насправді – більше). Тобто війна для тувинців – більше трупів та більше боргів.

У Республіці Алтай – те саме, максимально наочно.

Подібна залежність – не поодинокі випадки, це тенденція.

Виглядає так, що багато жителів неблагополучної російської глибинки набрали ще кредитів з розрахунком на високі зарплати найманців. Погасити ці кредити вони теоретично зможуть: 1) у разі загибелі найманця та отримання одноразової виплати; 2) у разі тривалої війни та унікальної живучості найманця; 3) якщо борги вибачать (покриє влада).

Припинення війни без механізму прощення боргів та повернення найманців додому – це різке зростання кабальних боржників, соціальна пожежа, розгул криміналу.

У цілому нині війна поглибила нерівність між регіонами РФ настільки, що узагальнено говорити про "ситуацію у Росії" дедалі складніше.

РФ продає нафту, федеральний центр перерозподіляє прибуток регіонам із розвиненим ВПК. Несировинні регіони без ВПК сповзають до ями. Поки Москва має можливість підкидати їм якісь гроші, ситуацією можна керувати.

Але грошей  меншає. І удари по НПЗ цьому сприяють.

Водночас регіони з ВПК всмоктують робочу силу зменшуючи доступний мобресурс. Структура підтверджених втрат підсвічує, що частина регіонів уже не може постачати ані найманців, ані мобілізованих.

На "Медіазоні" був матеріал з офіцером-розвізником трупів, де він послався на слова низки військкомів Бурятії: чоловіки фізично закінчилися, мобресурсу немає.

Наші цифри показують, що Бурятія, яка довго перебувала в п'ятірці лідерів за кількістю підтверджених втрат в абсолютних числах, сповзла на восьме місце. Це опосередковано свідчить, що окупантів із Бурятії у військах чисельно меншає.

Отже. Кількість регіонів РФ, здатних тягнути війну, неминуче зменшується. Когось вже не чіпають із соціальних причин, боячись хвилювань (Кавказ). Десь близькі до вичерпання фізичні здібності. Нова хвиля масової мобілізації, у разі її проведення, може різко загострити ситуацію в суб'єктах федерації, які поки що війну проходять значно м'якше.

Тобто технічно зібрати ще 500 тис. осіб Росія може, із запасом. Особливо якщо активно залучить Москву, Пітер, Московську і Ленінградську області. Але практично і політично це зробити – не так просто, набагато складніше, ніж у 2022 році.

Думаю, саме з накопиченням дисбалансів пов'язаний істеричний тиск на Україну щодо "переговорів" та ядерні ультиматуми.

Тобто завтра ще нічого не впаде, але механіка того, як воно може впасти, у самій Росії, мабуть, перейшла з абстрактних категорій в якусь конкретнішу. Через що росвлада вживає заходів.